Селище Чернелиця
Географічне розташування, природні умови Чернелиці
Чернелиця (раніше також Черлениця) – містечко на Покутті, селище Коломийського району Івано-Франківської області), за 4 км від Дністра та за 50 км від Коломиї.
Вона має вигідне географічне положення. Населений пункт з найдавніших часів був заселений нашими предками. Завдяки річці населення Чернелиці у всі праісторичні та ранньоісторичні часи підтримувало живі зв'язки з іншими частинами городенківських земель. Селище розташоване у Західноукраїнській лісостеповій зоні. Територія Чернелиці в основному рівнинна і входить до Правобережного Придністров'я. Подекуди має місце гориста місцевість.
Чернелиця центр селищної ради до якої входять населені пункти Чернелиця та Хмелева. Її загальна площа становить 3789 гек. Основною річкою регіону є Дністер друга за величиною річка України.
Чернелиця славиться з давніх-давен доброю водою, тут є 12 джерел. Територія селища в давнину була вкрита густим лісом. Тому Чернелицька земля багата і щедра на археологічні пам'ятки різних культур.
Археологічні пам'ятки селища.
Найдавніші часи людського перебування в околицях Чернелиці датуються приблизно 40-25 тис.р. до нашої ери. В цей час люди просувалисядо Дністра, закладаючи свої мисливські поселення в Чернелиці і навколишніх селах.
Під кінець неолітичної доби (5тис. 2500 рр. до н.е.) з Побужжя та Подністров'я прийшла нова хвиля поселенців, для яких характерним було поховання у скриньових трунах, складених із кам'яних плит. Дві таких труни було знайдено під час розкопок в 1870 р. Д. Пшибиславським на околиці Чернелиці. Біля голови покійних лежали уламки глиняного посуду та декілька крем'яних виробів.
Чергові пам'ятки находять з бронзової доби. В Чернелиці було виявлено скриньову труну цього періоду. Але виявлена вона випадково і не досліджувалася фахівцями.
Нові знахідки на території сучасної Чернелиці належать до залізної доби (1 тис. до н.е.). Під час археологічних розкопок 1878р. було виявлено захоронення комарівської культури. Поховання було з кам'яних плит, довжиною від 1,9 м. шириною 0,55 0,81 м. У ньому знаходився кістяк у скороченому вигляді, біля якого було виявлено бронзову сережку та посуд. Під час земляних робіт на першому Заліссі жителями Чернелиці були знайдені кам'яні знаряддя праці: мотика, скрибачки, лопати. Знайдені речі дають нам змогу говорити про те, що на околицях селища жили скотарі, землероби, чому сприяли повноводний Дністер і родючі землі вздовж його берегів.
Відомостей про поселення ранньослов'янської доби на околицях сучасної Чернелиці дуже мало, оскільки більшість документів того часу зникло без сліду у вирі бурхливих віків минулого. Збереглися лише залишки укріпленого городища княжої доби. На відстані трьох кілометрів на північний схід від селища Чернелиця в урочищі Городище (інша назва – Перекопи) на високому березі ріки, обмеженому схилами Дністровського каньйону й укосами яру, існує майданчик зі складною системою оборонних укріплень – валів, ровів, терас, укосів, схилів. Давнє городище, згідно з “Постановою Кабінету міністрів України від 3 вересня 2009 р.”, внесене до “Реєстру пам’яток археології національного значення” під назвою Чернелиця IV (охоронний № 090009-Н)1. У народній пам’яті утвердилося переконання, що саме це місце було первісним осередком сучасного населеного пункту2 як і більш давні поселення, вони також тяжіли до Дністра, важливого торговельного шляху.
Історія селища Чернелиця.
Чернелиця – селище міського типу, розташоване на правому березі річки Дністер у Коломийському районі Івано – Франківської області. Історія селища багата на події, а в самому населеному пункті збереглося чимало історичних пам’яток, які варто відвідати. Серед них – давньоруське городище ХІ-ХІV століть, бастіони та в’їзна вежа замку першої половини ХVІІ століття, руїни римо-католицького костелу 1661 року, залишки каплиці Раціборських середини ХІХ століття, греко-католицька церква Пречистої Діви Марії 1817 року, руїни єврейської синагоги, рештки австрійських оборонних укріплень з часів Першої світової війни.
Встановити час заселення території сучасної Чернелиці досить важко. Археологічні дослідження свідчать,що перша хвиля поселенців з’явилася тут у 40-25 тисячоліттях до нашої ери. Черговий етап заселення правобережжя Дністра в околицях Чернелиці датується археологами між 5000 і 2500 роками до Р.Х. Так само важко встановити точний час появи слов’ян на цих теренах. Можна тільки припустити,що під час зайняття земель у верхній течії Дністра київським князем Володимиром Святославовичем наприкінці Х століття неподалік сучасної Чернелиці вже існувала слов’янська осада.
Поселення на території сучасного селища Чернелиця під своєю первісною назвою «Черлениця» вперше згадується в письмових джерелах під датою 7 березня 1440 року. У 1584 році Чернелиця отримала статус міста. Найбільший розквіт селище переживало в період належності князю М.Чарторийському. Князь Михайло Чарторийський і його дружина Єфросинія в 1650-1659 роках завершили будівництво замку з палацом, заснували домініканський монастир (1661 р.),звели костел св. Архангела Михаїла (1660-ті рр.) і фактично перетворили Чернелицю на основну резиденцію Чарторийських на Покутті. Одночасно місто й замок принаймні двічі зазнали руйнувань від турків і татар – 1672 та 1676 роках.Турецько-татарська загроза, втрата Поділля із Кам’янцем, а також активізація молдавської політики Яна ІІІ Собєського сприяли піднесенню Чернелиці як важливої ланки в системі оборони південно-східних рубежів Речі Посполитої в останніх десятиліттях ХVІІ століття.
Чергові важливі зміни в історії міста відбулися в 1690-х роках. Після смерті Єфросинії Станіславської у 1668 році за її спадщину розпочалася тривала боротьба. Місто спочатку відійшло Дідушицьким, а згодом Потоцьким.
Після першого поділу Польщі в 1772 році Чернелиця, як і вся Галичина відійшла до складу Австрійської імперії. Помітний слід в історії Чернелиці залишили Ценські, які володіли місцевим замком і значним господарством від початку ХІХ століття до 1848-1850-х років. Особливо слід зазначити старання Мавриція і Теофілії Ценських з відновлення й часткової перебудови замкового палацу. За їхнього володарювання замок став не тільки головною резиденцією роду, а й перетворився на місце зосередження численних родинних пам’яток,предметів мистецтва тощо. На час належності Чернелиці до Ценських припадає і будівництво нової греко-католицької церкви Пречистої Діви Марії (1817). Однак після смерті Теофілії у 1835 році,її син Удальрик Миколай Ценський зробив головною резиденцією роду Вікно, близько 1848-1850 років продав свою частину Чернелиці разом із замком.
Видається правдоподібним, що більшість своїх володінь у Чернелиці Ценські продали Раціборським, які з’являються в цьому населеному пункті ще у 1820-х роках. Саме вони були найбільшими землевласниками в Чернелиці протягом 1840-1860 рр. Після банкротства Наполеона Раціборського в 1860-х роках основними чернелицькими землевласниками стали Кароль Краснопольський і Миколай Петрович. Нащадки останнього – Тереза, Анна і Олена Петровичови – проживали в Чернелиці аж до 1930-х років і були власницями найбільшого в околиці маєтку.
Чергові зміни для міста принесла Перша світова війна. Чернелиця протягом 1914-1917 років кілька разів переходила від австрійців до росіян і навпаки. Після падіння Австро-Угорщини місто,як і більша часина Покуття,спочатку визнало владу Західно-Української Народної Республіки , а згодом у 1919 році, опинилося під румунською окупацією. У середині цього ж року Покуття перейшло під владу польської військової адміністрації, а в1923 році було остаточно включене до складу Другої Речі Посполитої,в складі якого перебувало до 1939 року.
Збережені документи свідчать,що в кінці ХІХ – першій половині ХХ століття Чернелиця була багатонаціональним містом. Загальна кількість населення станом на 1935 рік збільшилась до 3640 мешканців, із них 2130 українців, 895- поляків і 615 – євреїв. Значного розвитку досягнуло релігійне і культурне життя. В населеному пункті діяли греко-католицька церква,римо-католицький костел, єврейська синагога, відділення Товариства «Просвіта», українські і польські молодіжні товариства, 7-класна школа, пошта,телеграф.
Друга світова війна фактично не зачепила місто. Після першого приходу радянських військ у вересні 1939 року Чернелиця втратила статус міста, а в 1940 – му її вже йменували селищем міського типу. У 1941 році радянські війська без бою залишили Чернелицю, і вона опинилася під німецькою окупацією. За спогадами місцевих старожилів, у населеному пункті був розташований невеликий гарнізон угорських військовослужбовців. 23 березня 1944 року відбулася чергова зміна – після відходу німецьких і угорських підрозділів селище знову зайняли радянські війська.
Попри відсутність активних бойових дій у Чернелиці та околицях, Друга світова війна докорінно вплинула на етнічний склад населення. Ще у 1941-1943 роках майже всіх євреїв міста вивезено німцями, а в 1945-1946 роках радянська адміністрація виселила більшу частину мешканців-поляків. Тоді ж були закриті всі місцеві культурні товариства.
Серед найважливіших подій в історії населеного пункту в радянській період є : надання в 1945 році Чернелиці статусу районного центру та його втрата 1956-го;створення колективного господарства ім. В.Чапаєва; спорудження нових будинків середньої школи (1973), дитячого садка і поліклініки (1980 - ті рр.). На території, підпорядкованій селищній раді, функціонували будинок культури, будинок побуту, школа, дитячий садок, поліклініка, лікарня, близько десятка продуктових, господарських і книжкових магазинів, дві бібліотеки, консервний завод.
Роки незалежності України у Чернелиці позначилися черговими змінами. Вони були як позитивними (відкриття пам'ятника Т.Г. Шевченку, будівництво нової лікарні, поліпшення комунікації з районним і обласним центрами), так і негативними (припинення діяльності будинку культури, закриття консервного заводу).
Внаслідок реформи децентралізації в україні селище Чернелиця стало адміністративним центром Чернелицької територіальної громади.Чернелицька територіальна громада створена 5 травня 2017 року. До складу громади входять 1 селище – Чернелиця та 9 сіл: Вільхівці, Далешове, Дубки, Колінки, Копаченці, Корнів, Кунисівці, Репуженці, Хмелева. Головою громади обрано Скрип’юка Івана Миколайовича.
Перші письмові згадки про Чернелицю та походження її назви.
Питання заснування Чернелиці та походження її назви є дискусійним і сьогодні «Історія міст і сіл Української РСР» вказує, що Чернелиця згадується вже XIII CT. Відомий польський дослідник П. Дом'яковський на основі всестороннього аналізу та дослідження «актів градських» дійшов висновку, що у ХV ст. Галицька земля нараховувала 396 населених пунктів. Першіпоселення людей на території Чернелиці у XIV-XV ст. були на хуторі Залісся - 1 Залісся 2. Соціальний розвиток цих населених пунктів в середині ХѴст. почав занепадати. Їх жителі поступово пересилялися на територію сучасного селища. Це переселення можна пояснити декількома причинами. По- перше, сучасне село розташоване в більш вигідному географічному положенні, і має кращі виходи до Дністра. Крім того воно знаходиться в долині, оточеній селами. По-друге, природні укріплення і наявність замку сприяла тому, що сюди стікалося населення з навколишніх сіл, яке шукало захисту від татарських набігів. По-третє економічні причини, а саме: наявність вільної родючої землі, багато лісів, близькість до Дністра і наявність великої кількості джерел з питною водою.
Уперше селище згадується в середині XV ст. у грамоті 1461р. під назвою czerlenicza (Чарнелиця), а два роки пізніше Велика Чернелиця, поруч із якою існувало ще одне поселення, Гнила Чернелиця. У списку поселень, з яких збирали поземельний податок у XVIII ст. (1735р.), Чернелиця вважається містом, і цей статус вона зберігала ще у 1914 р.
У польських історичних джерелах указується інша дата заснування містечка 1584 р. Окремі історики датою заснування Чернелиці вважають 1592 р. У середині XV ст. на території сучасної Чернелиці вже існувало поселення. Про нього йде мова у тогочасних хроніках, рішеннях судів і інших документах, що свідчить про те, що поселення було достатньо великим за територією та кількістю жителів і мало ознаки міста. Припущення дають можливість зробити, що у XV ст. існування населених пунктів, один на території сучасної Чернелиці, а інший на хуторі Залісся.
Роман Чернелицький у статті «Чернелиця в минулому й сучасному» вважає, що назва населеного пункту походить від найменування сьогодні безіменної річки, що протікає через Чернелицю. Колись вона, очевидно, називалась «Черлениця». Таку назву річка отримала від червоного кольору її дна. Історія Чернелиці завжди була предметом вивчення багатьох вітчизняних та іноземних істориків, її бережуть і вивчають юні краєзнавці місцевої школи, вчителі, велику допомогу яким надають старожили села. Вони зберегли для наступних поколінь чимало легенд і переказів, які пов'язані з виникненням назви населеного пункту. Легенди не залишаються самотніми, а інтригують людей своєю загадковістю.
Одна з легенд розказує про те, що за наказом Михайла Чорторийського, якому належала Чернелиця, було розпочато будівництво кам'яного замку Будувався він повільно, роботу виконували вручну. До замку вела широка дорога, яка починалася біля рову з водою, через який був перекинутий дерев'яний міст. Навколо рову була зроблена огорожа із стовпів, які на кінцях загострювалися. Після закінчення будівництва замку два брати Чорторийських виїхали до Кракова. Перед від'їздом старший брат Василь наказав нічого не будувати в час його відсутності. У той час поштовий зв'язок здійснювався через кінних гінців, які возили посилки від Чорторийського до Чернелиці. Вони перечитували і зовсім по-іншому переробляли зміст листів, вносячи до них інформацію про необхідність будівництва церков і костелів, Дружина старшого брата у цей час побудувала три костели (в Чернелиці,
Гвізді, Городенці) і три церкви: Коли вона дізналась про повернення чоловіка, а
вона не виконала його наказу, то кинулася із замкової башти і загинула. Жінка Чорторийського була чорнява із смуглявою шкірою. Тому князь в пам'ять про неї назвав поселення Чернелицею. За іншою легендою заселення Чернелиці почалося з території другого Залісся. На перших порах населення складалося з тридцяти дворів. Ними управляла чорнява, смуглява жінка. Звідси пішла назва «Чорнолиця», яка пізніше ввійшла в розмову як Чернелиця.
Третя легенда розповідає про те, що із замку до Дністра і до костелу Домініканців, який знаходиться за 500 м. від замку, вів підземний хід. Справді підземний хід від замку до костелу був. Існування підземного ходу до Дністра малоймовірне.
Чернелиця в складі Речі Посполитої.
В XIV ст. Чернелиця входила до складу Снятинського повіту Галицької землі Руського воєводства. В XVI ст. Снятинський повіт було ліквідовано і містечко було включене в Коломийський повіт. У кінці XVII ст. Чернелиця ввійшла до складу новоствореного Городенківського повіту.
Польська феодальна експансія, яка розпочалася в XIV ст. активізувалася після Люблінської унії 1569 р. у західноукраїнських містах, у тому числі і Чернелиці, іноземці становили близько 30% населення.
За часів Речі Посполитої одним із найважливіших факторів розвитку невеликих містечок було, сільськогосподарське виробництво. Основним заняттям більшості жителів Чернелиці, у тому числі і ремісників та купців, було землеробство. Більшість жителів невеликих містечок, яким була і Чернелиця, сплачували своїм панам данину, відробляли в їх користь різні повинності, у тому числі панщинні роботи на полі. Обтяжливими для жителів Чернелиці були й роботи, пов'язані із спорудженням замку й костелу. У XVII ст. власник села князь Чарторийський збудував тут замок, рештки якого збереглися й досі. Селяни Чернелиці були безправними приреченими на тяжку та виснажливу працю на користь магнатів Чорторийських.
Як і по всіх містах і містечках Галицької землі, у Чернелиці впродовж всього періоду середньовіччя й нових часів також розвивалося ремісництво. Це закономірно, бо ремесло було матеріальною основою міського життя. Давніми у містечку Чернелиці були такі ремесла, як ковальство, кравецтво, візництво, пекарство та багато інших, без яких не могло існувати поселення.
Річ Посполита, як представницька монархія із слабкою королівською владою та сильними феодалами, не могла захистити своїх підданих від численних набігів турків і татар. Ці нещастя тягнуться червоною ниткою в історії Покуття й Чернелиці
Під кінець 1650р. частина татарської орди пішла на Чернелицю там спустошила її околиці люди тікали в яри, ліси та інші сховища. У середині XVIIст. Ординські набіги на наш край на деякий час припинилися У 1672 та 1676 роках Чернелиця знову зазнала нападів татар та турків» У жовтні 1676 р. Польща уклала новий нерівноправний Журавненський мирний договір з Туреччиною, за яким Річ Посполита мусіла поступитися на користь Османської імперії значною частиною Правобережної України, у тому числі і містом-фортецею Камянець-Подільським. Чернелицький замок став одним із основних форпостів Речі Посполитої у боротьбі з турецько-татарськими завойовниками. В часи молдавських походів Яна III в роках 1685 – 1691 відігравав важливу роль, бо служив місцем зберігання провіанту і фуражу Сам король Ян Собеський в ньому кілька разів замешкував.
Чернелиця за часів Австро-Угорщини, Польщі і в роки Німецько-Радянської війни.
Після першого поділу Речі Посполитої 1772 р. Галичину, в тому числі і Городенківщину анексувала Австрія. Чернелиця ввійшла до складу Городенківського повіту.
У 1817 р. була побудована церква Різдва Пресвятої Богородиці
Як з’ясував історик Левко Квятковський, цей храм уславлений ще й своїми парохами. Зокрема, у 1831-1835 рр. тут служив Григорій Шашкевич, відомий галицький громадсько-політичний і церковний діяч, посол до австрійської Державної ради та Галицького сейму, двоюрідний брат Маркіяна Шашкевича.
У 1887-1905-х рр. парафію очолював о. Денис Нестайко, громадський діяч, один з засновників чернелицької «Просвіти» (1897), дід відомого дитячого письменника Всеволода Нестайка, автора славетних «Тореадорів з Васюківки». В Чернелиці утворилися гуртки «Рідна школа» та «Сільський господар», було створено читальню «Просвіти». При «Просвіті» функціонувала бібліотека, книжкові фонди, які поповнювалися на кошти, зібрані на виставках і концертах, що організовувалися її членами. Після церковної відправи жителі Чернелиці збиралися у читальні, де читали журнали, газети, обговорювали суспільно-політичні події, в Австрії і на міжнародній арені, ставили концерти, вистави. Читальня виписувала часопис «Новий час» та інші видання. Жителі містечка брали активну участь у суспільно-політичному житті краю,
Відстоюючи свої соціально-економічні та політичні права. 28 січня 1912 р. в Чернелиці було проведено схід жителів міста та навколишніх сіл, де розглядалися питання реформування виборчого процесу до Галицького сейму. У травні 1919 р. територія Городенківського повіту була окупована румунськими військами під командуванням генерала Попеску, на зміну яким прийшли польські завойовники.
З 1929 р., після утворення ОУН, в містечку почали утворюватися підпільні групи українських націоналістів. Важливою подією в Чернелиці 1930 року були вибори до вищих органів влади. За спогадами місцевих жителів, вибори були сфальсифіковані, оскільки поляки у списки виборців замість місцевих українців включили всіх поляків, навіть дітей. О. Ю. Мелимука виступив із закликом протесту, за що був засуджений. Чернеличани мали надію на вільну Україну, багато хто був готовий загинути за неї. Але, за словами старожилів, у селі великого проводу ОУН не було. Була найнижча організаційна одиниця ланка, яка об'єднувала декілька чоловік. Влітку 1939 р. в Чернелиці проходили вибори до громадської ради, які супроводжувалися численними зловживаннями з боку поляків. Українські націоналісти проводили активну передвиборну діяльність. Поліція сфальсифікувала перевірки звинувативши жителів містечка в підготовці до антидержавного бунту. Було порушено карну справу.
1 вересня 1939 р. почалася Друга світова війна. Німеччина напала на Польщу. Багато Чернеличан воювали в складі польської армії проти німецько- фашистських військ. Але гітлерівцям вдалося розбити польські війська і захопити значну територію Речі Посполитої. Вересень 1939 року приніс, на жаль, не лише сльози радості, але й сльози болю, розчарування, у селищі розпочався енкаведистський терор. Користуючись наказом НКВС від 19 жовтня 1939 р. органи НКВС, без пред'явлення звинувачень, уже наприкінці жовтня провели перші масові арешти національно-свідомих громадян селища. Арештам піддавалися вчителі, священики, колишні офіцери польської армії, добрі господарі.
22 червня 1941 року німецькі війська напали на СРСР. У перших числах липня 1941 р. в Чернелиці було встановлено німецьку владу. Окупація Чернелиці тривала майже три роки. Вільну частину населення на час ведення в районі селища бойових дій виселено в сусіднє село Серафинці і хутір Заболоття.
Німецький окупаційний режим здійснював системні репресії проти місцевого населення, націоналістичного та комуністичного підпілля, осіб єврейської національності. Окупаційна влада здійснювала широкомасштабну програму економічного пограбування краю. На роботу в промисловості і сільському господарстві Німеччини, по-суті в нацистське рабство, з села було вивезено 36 найрозумніших жінок і чоловіків, переважно молодих, а саме: Щиголь Івана Михайловича, Варварука Петра Мартиновича, Кловатого Василя Івановича і багато інших.
На початку війни єврейська громада Чернелиці нараховувала приблизно 500 осіб. Німецькі репресивні заходи проти єврейського населення містечка відзначилися особливою жорстокістю. Більшість євреїв були розстріляні або відправлені в концентраційні табори. Жителі Чернелиці, ризикуючи своїм життям, допомагали євреям, переховуючи їх від німців та їх прислужників. Так, житель містечка Демкович, який мешкав в лісі над Дністром, переховував місцевого єврея Єгошуа Нудельнана разом з 4-ма євреями з Городенки та 5-ма з інших місцевостей, врятував 10 людських життів.
Бойові дії між німецькими та радянськими військами за визволення Покуття розпочалися у березні 1944 р. В боях біля Чернелиці полягло немало солдат Червоної Армії. Зокрема в селищі поховано 120 воїнів 18 армії Першого Українського фронту, які загинули у 1944 р. при звільненні Чернелиці. Пам'ятник відкрито 5 жовтня 1967 р. Меморіальний комплекс займає територію периметра і представляє собою прямокутний обеліск із природного каменю на багатоступінчатому бетонному постаменті. Справа від обеліска горизонтальна плита з написами та списком полеглих воїнів. Чимало мешканців Чернелиці, які повернулися з війни отримали в ході боїв поранення та каліцтва, серед них Дутчак Іван, Штограм Петро, Давимука Антон, Климкович Іван і багато інших.
Районний центр Чернелиця 1945-1957.
Після визволення краю від фашистів в області було збережено адміністративно-територіальний поділ, який був до початку війни. Містечко залишилося районним центром. До складу району входило 12 навколишніх сіл. Було відновлено райком партії і райком комсомолу, райвиконком, інші органи державного управління. Радянська влада, зразу ж після визволення Чернелиці від іноземних окупантів почала формувати партійно-радянський апарат, відновлювати репресивні органи для організації боротьби з підпіллям ОУН та підрозділами УПА. Керівниками районних установ в основному були вихідці зі Східної України. Основним завданням органів влади, на той час була організація заготівлі хліба та іншої сільськогосподарської продукції.
14 серпня 1945 року було прийнято рішення Чернелицького райвиконкому №4 «Про заборону одноосібним господарствам продажу та обміну зерна, борошна та печеного хліба до виконання плану здачі його державі з урожаю 1945 року. Невиконання цієї вказівки передбачало покарання у вигляді позбавлення волі, конфіскація майна та виселення сім'ї в Сибір. Однак не всі радянські та партійні функціонери вірою і правдою служили комуністичному режиму. Були серед них патріоти України, які, легалізувавшись, продовжували співпрацю з оунівським підпіллям. Серед них потрібно відзначити Миколу Федоровича Скіцька, 1904 р., уродженець с. Михальче. У 1947 р. він
працював на посаді заступника голови Чернелицького райвиконкому. За зв'язки
3 підпіллям 05.07.1947 року його було піддано арешту і звинувачено в співпраці з повстанцями. У тому ж році його було засуджено до 10-ти років позбавлення
Волі. Микитюк Йосип Константинович, уродженець Чернелиці, за участь у національно-визвольній боротьбі був засуджений до смертної кари, яку йому замінили на 25 років ув'язнення. Покарання відбував у Казахстані, де після звільнення з таборів залишився на постійне місце проживання. Там і помер. За надання допомоги підпільникам та підрозділам УПА, участь у збройній боротьбі проти більшовицького режиму були піддані репресіям наступні жителі Чернелиці:
Артиш Ганна Максимівна, арештована 20.06.1947 року органами НКВС як інформатор ОУН, надавала допомогу підрозділам УПА; Каглян Василь Максимович, заарештували за те, що розбив бюст Сталіна, був звинувачений в антирадянській пропаганді і 25.10.1945 р. засуджений радянською владою на 10 років позбавлення волі; Красножоний Григорій Андрійович, 1923 р.н., співпрацював з ОУН, забезпечував бійців УПА продуктами.
У збройній боротьбі за незалежність України відзначився своїм героїзмом і мужністю Ф. Капінус який, незважаючи на те, що був інвалідом, без однієї руки, брав безпосередню участь у бойових діях і загинув у бою за Україну.
Активну участь в боротьбі за становлення української держави брала молодь села, учні Чернелицької школи. Навчальний заклад у той період був не тільки осередком освіти. Але й центром патріотичного виховання. 1947 р. учнями 8-10 класів Чернелицької школи було створено підпільну молодіжну організацію Українських націоналістів, члени якої вели агітаційну роботу в навчальному закладі, та серед жителів селища, розповсюджували підпільну літературу та листівки,
У 1947 році радянська влада розпочала колективізацію в населених пунктах Чернелицького району. В Чернелиці було утворено 4 колгоспи У населеному пункті поряд з утворенням колективних господарств почали утворюватися невеликі підприємства та організації. У 1946 році було утворено маслозавод. Він працював до кінця 60-х років минулого століття.
З метою залякування селян, психологічного впливу на їх свідомість Чернелицький райвиконком приймав рішення про оголошення селянських господарств куркульськими та встановлення щодо них спеціального режиму оподаткування. Відносно тих селян, які з різних причин не могли своєчасно сплатити податки, застосовувалися репресивні заходи, аж до притягнення до кримінальної відповідальності. Найбільш трагічний період історії селища це голод 1947 р. Однією з причин голоду була посуха 1946 року, що мала негативний вплив на урожайність сільськогосподарських культур.
Соціально-економічний розвиток селища у 60-80 роках ХХ ст. Події в селищі в період становлення незалежності України.
Ліквідація Чернелицького району призвела до поступового соціально- економічного занепаду селища. Всі установи та органи влади були переведені до Городенки. У Чернелиці практично припинилося житлове й промислове будівництво. Багато спеціалістів залишило її і переїхала в м. Городенку й інші міста.
Серед промислових підприємств у Чернелиці продовжували функціонувати маслозавод, лісництво Коломийського лісокомбінату, сільське споживче товариство, яке мало пекарню, заготівельні пункти, перукарня, лазня, фотоательє, поліклініку, лікарню. Колективне господарство Чернелиці було одним з найбагатших в районі. Розширення посівних площ було здійснено за рахунок меліоративних робіт. В 1973 р. було збудовано нове приміщення Чернелицької загальноосвітньої школи. У 1975-1976 роках селами місцевого господарства було збудовано дитячий садок. В цей період за рахунок коштів колгоспу ім. Чапаєва здійснювалося і сільськогосподарське промислове будівництво. Наприкінці 80-х років ХХ ст., було проведено газифікацію селища, встановлене асфальтове покриття на сільських дорогах, Нашим землякам, захищаючи інтереси Радянського Союзу, доводилося брати участь у бойових діях в Афганістані. В складі обмеженого контингенту радянських військ воювали Ігор Давимука, Віктор Харевич і т.д. Найбільша техногенна катастрофа планетарного масштабу, аварія на Чорнобильській АЕС, не обминула жителів селища. Брали участь у ліквідації її наслідків чернеличани Петро Штограм, Петро Блошко, Богдан Корній та ін.
У 1987 р в Чернелиці, як і по всій Україні, розпочалася швидка політизація суспільної свідомості. На початку 90-х років починають зароджуватись не підвладні державним структурам громадські об'єднання, які відображали патріотичні настрої населення краю, його прагнення жити в цивілізованій державі
європейського типу У селищі було утворено первинну організацію Народного руху України, яку очолив Петро Іванович Халабура.
24 серпня 1991 року стало для чернеличан і для всієї України справді доленосним. Значимість цього дня ніколи не применшать інші дати, свята, події. Назавжди запам'ятається жителям селища урочисте освячення синьо- жовтого прапора в церкві 24 серпня 1991 року. З цього приводу відбулось урочисте богослужіння, організатором якого був один із засновників місцевого осередку Народного Руху України П.І. Халабура. 18 жовтня 1991 року в селищі відбулося посвячення та відкриття пам'ятного знака воїнам УПА та учасникам націоналістичного підпілля, які загинули від рук військ та органів НКВС у післявоєнні роки. На пам'ятному знаку було викарбовано слова з вірша поета Петра Осадчука: Всіх згадаймо, хто вмер за Україну, що Ніколи не вмерла вона».
Вивчаючи період незалежності, варто сказати, що Чернелиця поповнилась
новими будівлями, серед них найважливіше місце посідає лікарня на 50 ліжкомісць. Селище активно підхопило суспільно-політичну акцію, яка отримала назву Помаранчева революція», після виборів Президента України 31 жовтня 2004 « року. Більшість жителів селища брала участь у мітингах протесту. Найбільш свідомі громадяни виїхали в м. Київ і разом з сотнями інших людей відстоювали право народу на демократію.
Архітектурні пам’ятки селища Чернелиця.
Чернелицький замок
Бастіонний замок у селищі Чернелиця споруджений на початку ХVІІ ст. Належав княжому роду українсько-польського походження Чарторийських. Протягом ХVІ І- ХVІІІ ст. виконував оборонну функцію проти турецько-татарських загарбників. Зазнав руйнувань у 1672 і 1676 рр. Втратив оборонне значення з кінця ХVІІІ ст. Сам замок бастіонної системи займав площу 2,5 гектари і був оточений оборонними стінами товщиною близько двох і висотою близько шести метрів. Замок квадратний у плані з чотирма кутовими бастіонами і в’їзною двоповерховою вежею,розміщеною посередині західної стіни. Вежа має арочний проїзд, оформлений порталом з білого каменю,над яким на головному і дворовому фасадах розташовані кам’яні герби. Архітектурний стиль і декор витриманий у дусі ренесансу.
Костел Архангела Михаїла (Св.Антонія Падуанського)
Костел споруджений у 1661 р. коштом Михайла Чарторийського і його дружини Єфросинії. Він збудований в ренесансному стилі, споруда хрестовидна в плані ,головний фасад увінчує трикутний фронтон з нішами прикрашений білокам’яною різьбою. З північного заходу до костелу прибудоване приміщення у формі вежі в якому влаштовано гвинтові сходи, що ведуть на хори. На стінах собору збереглись залишки настінного розпису з перевагою геральдичних мотивів. 
